- Що Ви читали останнім часом? Ваші враження. 

- Останнім часом не надто виходить читати — попри бажання і наявність хороших новинок. Сучукрліт почитати завжди встигну, хоча свого часу його перечитав багато, і це розмежувало в мені дві літератури — яку я хочу читати, і яка мені абсолютно нецікава. Багато залежить від стилістики тексту і книжкового дизайну. Але найбільше важить проблематика твору. Наразі мені найближчі Маркес і Кортасар, якраз останньою книжкою, яку прочитав, була «Гра в класики». Деякі глави цієї книги — суцільний викид ендорфінів, відчуття тотальної ейфорії, емоції, з якими ми живемо щодня у дуже матеріалістичному сні, сні, який можна відчути на дотик, емоції, на які ми звертаємо увагу, коли пригадуємо давно минулі речі, фетиш, але цей фетиш не є вульгарним, — в момент читання розумієш, що усі-усі люди на планеті мають щось спільне — слабинку до однакових речей, дій, станів... Після такої насолоди — вже і сюжетні ходи, квестоподібна побудова твору втрачають важливість. Дякувати богу, поталанило з перекладом. З Кортасаром розумієш, що сюжет не важливіший за деталі, які нас оточують. Зі стилем бувають і перегини: «Музей...» Забужко упродовж року не просунувся далі 4-ї сторінки, а все через побудову речень. З поезії, останнє, що потрапило до рук — це «М´яч у пітьмі» Остапа Сливинського та дебютна збірка Тараса Малковича «Той, хто любить довгі слова». Такі вірші близькі мені, бо, по-перше, глибоко метафоричні, межують зі сновидіннями, надреальними образами, по-друге, не тримаються на силабо-тоніці.  

- Як обираєте книжки для читання?
- Про книжки дізнаюся від друзів та через підписки у соцмережах.

- Що плануєте прочитати?

- На столі лежать непочатими Гемінґвей «Небезпечне літо» та Голдінґ «Піраміда», «Спадкоємці». Ну, і ще багато книг. Останніми роками більше уваги надаю класикам. Ну, і представникам «розстріляного відродження» хочу присвятити чимало часу.